Рідна мова: Позакласна робота

ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ПИСЕМНОСТІ

(сценарій свята)

Ведучий: Вельмишановна громадо! Вітаємо вас на світлому святі, яке зібрало нас у цій залі, святі традицій народних, пісень вольних, мови рідної.
Ведучий: Рідна мова — це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя.
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ведучий:
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси накована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена.
Ведучий:
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону захищена.
Ведучий: В Указі Президента України від 6 листопада 1997 року зазначено: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Ведучий: Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у грамотах і полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
Ведучий: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. «Повість минулих літ» називає книги «ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини». «Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, — зазначав літописець, — то знайдеш користь душі своїй».
Ведучий: Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських і своїх панів. Особливо «результативним» було нищення українства за Катерини II.
Ведучий:
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу Безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний.
Але свій дух велично-гідний,
Як житнє зерно, зберегла.
Учні виконують обряд Маковія.
Ведучий:
Взяв би я бандуру
та й заграв, що знав,
Через ту бандуру бандуристом став.
Звучить українська народна пісня в супроводі бандури.
Ведучий: Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ ст. з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, якого вважають зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
Постановка уривка з п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка».
Ведучий: Т.Г. Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося слова...
Слова та голос —
Більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!..
Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Зацвіла в долині червона калина».
Ведучий: Реакційна частина суспільства, царські можновладці зробили все можливе, щоб припинити процес відродження мови. Антиукраїнська кампанія завершилась таємним циркуляром 1863 року міністра внутрішніх справ Валуєва: «...Впредь до соглашения с Министерством просвещения, обер-прокурором святейшего сенода и шефом жандармов относительно печатания книг на малороссийском языке, сделать по цензурному ведомоству распоряжение, чтобы в печати дозволялись только произведения на этом языке, которые принадлежат к области изящной литературы; с пропуском же книг на малороссийском языке, как духовного содержания, так и учебных вообще, назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить».
Ведучий:
Ти постаєш в ясній обнові,
як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана українська мова.
Українська мова і пісня. Вони супроводжують людину з перших до останніх хвилин життя. Пісня — душа народу, його краса і доброта. За легендою, коли Бог обдаровував діточок, маленькій україночці в дарунок дісталася ніжна, ласкава, задушевна пісня.
Виконується віночок українських пісень.
Ведучий: І все ж умертвити українську націю не вдалося ні царському режиму, ні Жовтневому перевороту 1917 року.
Благословенна ти в віках,
Як сонце наше благовісне,
Як віщий білокрилий птах,
Печаль і радість, наша пісне,
Що мужність будить у серцях,
Коли над краєм хмара висне.
Ведучий: Тисячі найкращих українців пройшли через сталінські репресії, берівські концтабори. Етнічні втрати України з 1918 по 1948 роки нараховують мільйони.
Виходять учні зі свічками, ставлять їх під ікону Божої Матері. Тихо звучить «Реквієм» Моцарта.
Учні:
1. Знищення урядовців УНР — 100 тисяч.
2. Знищення українських партизан — 10 тисяч.
3. Хуторяни, що зникли на засланні, — 20 тисяч.
4. Перший голод в Україні — 1 мільйон.
5. Виселення патріотичної інтелігенції без повернення в Україну — 200 тисяч.
6. Знищення науковців — 15 тисяч, учителів — 35 тисяч.
7. Винищення професійної інтелігенції — 100 тисяч.
8. Штучний голодомор в Україні — 10 мільйонів.
Ведучий: Письменники, учені, художники переслідувались за вільнодумство й любов до рідної землі та її мови.
О мово, через «і» та через «ї»,
Чи пак, через одну та дві сльозини
Іти на Соловки та Сингаї
За гріх судилось не одному сину.
Ведучий: Ваші могили знані і незнані, —
Волі народної дзвін,
Вічна вам пам’ять,
Вічна вам слава
І наш доземний уклін.
Звучить пісня «Аве Марія», портрети репресованих письменників демонструються.
Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, «як проміння ясне», могутнє, «як хвилі буйні». Коли слова — палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити дива і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.
Читець:
Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.
Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритися ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати,
Привітати когось, а чи дать відкоша.
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожна з них, лиш торкни, — як струна, виграва.
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші —
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.
Ведучий: І як тут не згадати нашого земляка Павла Глазового, його тонкий та дотепний український гумор!

Виконується гумореска П. Глазового.
Читець:
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова.
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Читець:
Усе в тобі з’єдналося, злилося,
Як і вмістилося в одній! —
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Щоб підносить правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости, не в’януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.